Ритуальний текстиль

і ми досі цікавимося значенням вишитих символів на обрядових рушниках, вивчаємо семантику кольору, не представляючи часом, наскільки глибокі коріння народних вірувань значення фарб на текстилі. А ритуальний текстиль донині актуальний при закріпленні сімейного союзу між чоловіком і жінкою. Народні вірування закарбувалися куди глибше в нашій пам'яті, ніж здається на перший погляд.

Рушник в українській культурі
Український вишитий рушник завжди був не просто прикрасою, але важливим атрибутом побуту. Рушники супроводжували людину протягом усього життя, сумні і радісні часи. В орнаментах ритуальних рушників зберігаються древні магічні захисні символи, образи добра і щастя.
Полотно рушника споконвічного своїм значенням є самоцінним. Прямокутна матерія рушника з різноманітними горизонтальними принтами – символ дороги, де з одного боку світле початок життя, а з іншого – завершення життєвого шляху. Тому в рушники загортали діток при народженні, бажаючи щасливого життєвого шляху. Мати давала рушник сина в далеку дорогу, щоб не забував про рідну домівку. Також його дарували новобранцям в знак щасливої дороги та найшвидшого повернення. Кожен етап життя людини оберігався своїм рушником. І в кожному випадку рушник розписаний по-своєму – геометричні символи, рослинно-зооморфні орнаменти, кольори виконання візерунків завжди несли в собі певну інформацію і сакральний сенс.

Так рушник «Хліб-сіль» завжди був і залишається тепер символом гостинності, адже саме на цьому рушнику підносять хліб-сіль. У Євангелії від Іоанна сказано: «Я є хліб життя; той, хто приходить до Мене, ні в якому разі не буде голодувати, і той, хто вірить в Мене, ні в якому разі ніколи не буде жадати». Мабуть тому українці завжди шанобливо ставилися до хліба і клали його тільки на застелений рушником стіл. А ми і тепер на Великдень вкриваємо кошики з пасками, деколи використовуючи справжні великодні рушники.

Рушники використовували при будівництві хати: ними піднімали сволок, а потім дарували майстрам.
А традиція перев'язувати хрести для подорожніх збереглася і до сьогоднішнього дня. Частенько можна побачити вздовж дороги такі хрести, особливо на Заході країни.

Звичайно, неможливо обійти увагою важливість використання вишитого рушника на весіллі. Ця тема дуже цікава і вимагає більш глибокого розгляду. Тим більше, що сьогодні багато людей прагнуть рушники для весілля купити, а в чому таємний зміст цього підсвідомого бажання сучасній людині не завжди зрозуміло.

Весільні вишиті рушники
Найбільше обрядових сюжетів, пов'язаних з рушниками, збереглося у весільному обряді. З моменту сватання до закінчення весільних ритуалів використовувалося більше 40 різних видів рушників.
У давнину В кожній родині, де підростала дівчина, був скриня з рушниками. Вишивка була одним з основних занять і для дівчат, особливо довгими зимовими вечорами. Ще з дитинства, дівчаток з 5-6 років привчали до ремесла: прясти, шити, вишивати. До 13-15 років дівчина повинна була власноруч готувати посаг до весілля, в тому числі і вишивати весільні рушники. Навіть приказка така була: «Як не дівка вміє шити, прясти, вишивати, буде вік свій дівувати». Вишиті дочкою рушники мати показувала сусідам і гостям. Кожній матері хотілося, щоб пішла селом добра слава про доньку і працьовитою з золотими руками. Але якщо раптом дівчина не бажала зовсім виходити заміж, вона говорила, що у неї скрині немає, і рушників вона не набула.

Під час сватання рушники в'язали на руки сватам. На дівочий вечір, коли відбувався обряд прощання з дівуванням, дівчина і її подружки також обвязывались рушниками. Молодята стають на вишиваний рушник, який називають ще рушником щастя, адже обереги на ньому повинні були захищати їх від зла, дарувати добру долю. Під обрядові рушники родичі молодої клали срібні гроші і пшеницю для щастя і благополуччя нової сім'ї. Молоді намагалися стати на рушник весільний одночасно, щоб були між ними мир і любов. При заручинах (вінчання) старший староста зв'язував руки молодих рушником, на якому був зображений барвінок і пара голубів, звернених один до одного.

При вході в будинок батьки вітали молоду пару хлібом-сіллю та за простеленному рушнику проводили на почесне місце за столом. І ніхто, крім молодих, не міг стати на цей рушник. Над місцем, де сиділи молоді, також висів вишитий рушник.
За самим давнім традиціям, які з часом відішлю в глибоку старовину, наречену на весіллі не покривали хусткою, а рушником. Він називався «плат», «серпанок», «сповивало». Це був довгий рушник, прикрашений на кінцях, а іноді й посередині ткацтвом або вишивкою з переважанням червоного кольору.
На весільному рушнику для молодих обов'язково має бути «дерево життя», яке символізує продовження роду, безсмертя. Кожна квітка – член великої родини, а дерево з трьома гілочками – це батько, мати і дитина. Ще весільний рушник прикрашався:
• барвінком – символом вічності;
• кетягами калини – жіночим символом краси;
• дубовим листям і жолудями – знаком мужності;
• виноградом, що символізує благополуччя в родині.

Сучасні молодята і гості найчастіше навіть не розуміють усіх глибоких смислів, які несе в собі ритуальний рушник. Але глибина вірувань у силу щасливих знаків і символів віддалено віддається у свідомості, викликає давно забутий швидкоплинний трепет. Традиція весільних рушників, нехай і вживаються не в такому розмаїтті, сильна і сьогодні. Так купити рушники для весілля з натурального полотна, розшиті за народним канонами, ви можете придбати в інтернет-магазині «My Ethno».

Рушник як родовий оберіг
Ще в язичницькі часи, коли наші предки обожнювали природу і вірили, що в лісах по дуплах живуть божества, люди, вони обвішували дупла рушниками, скатертинами. Полотнищами прикрашали будинок, вони ставали і предметами одягу, і вузликами, в яких зберігалася їжа. Навіть найбідніші родини намагалися прикрасити оселю багатством вишитих рушників. Рушник був обличчям оселі. Він характеризував жіночу працьовитість, майстерність, охайність. Вони завжди висіли на самому видному місці, тому кожен гість, зайшовши в дім, одразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.
Як і раніше, сьогодні рушниками прикрашають образи, портрети родичів, дзеркала. Вважалося, що вони оберігають оселю від впливу ворожих сил. В традиційній українській хаті рушники обов'язково повинні бути над вікнами і біля дверей, в кутах, оберігаючи житло від злих сил. Їх передавали як оберіг нащадкам.

Важливим атрибутом були рушники і на новосілля. Першими в будинок заходили з іконою, хлібом – сіллю на вишитому рушнику, мискою зерна, дрібними грошима старші за віком господарі. Після цього господар виходив з дому, благословив молоду сім'ю на щасливе і довге життя в новому будинку. Молоді господарі бралися за кінці рушника, з якою виходив хтось старший за віком, і їх вводили в новий будинок.

Рушники найчастіше вишивалися зимовими вечорами, коли роботи по господарству було мало. Рушник виготовлявся дуже дбайливо, оскільки його не можна прати – в такому разі змивається тонка енергія думок і бажань вишивальниці. Адже кожен стібок вишивки – це закодоване бажання жінки, енергетичний посил на добробут і продовження свого роду. Нашим прабабусям важливо було мати не просто білу сорочку чи рушник. Вони жили в умовах щоденної виснажливої роботи, всією душею прагнули до прекрасного. Тому часто навіть при тьмяному світлі каганця, а іноді навіть місяці, творили дивовижні казкові візерунки. Жінки і дівчата при вишиванні завжди молилися або співали народні пісні. Всі їхні думки були просякнуті добром, добрими побажаннями, тому ставали їх рушники великими оберегами для тих, кому вони їх дарували.

Справжні рушники, створені в кращих традиціях з дотриманням всієї семантики кольору, символів і візерунків, представлені в магазині «My Ethno». Тут варто різні купити рушники на весілля: рушник під ноги молодятам, на ікони, під Євангеліє, під коровай, для перев'язки рук молодих.

Але повернемося до опису традиційних українських рушників. Рушники за своїм призначенням ділилися на побутові, декоративні та обрядові. Від цього залежала і їх довжина (від 2,5 до 6 метрів). Побутові рушники виготовляли з щільних невыбеленных ниток. Вони могли бути зовсім не прикрашені, вишиті непышным візерунком або виткані кольоровими смужками, мережками. Такими рушниками користувалися при домашній роботі – витирали руки, стіл, лави, ходили корови, поралися біля посуду. Ще ними накривали діжу з тістом, хліб на столі. Обов'язково був рушник призначений для гостей. Він висів окремо на видному місці.

Дуже багаті традиції обрядового використання рушників, які супроводжували людину буквально від колиски і все життя. На рушник брала новонароджене дитя баба – повитуха. Пологовий рушник виготовлявся з тонкого лляного полотна вищої якості. Вишивався він дрібними вертикальними візерунками вздовж довгих сторін полотна, серед яких обов'язково були «колодочки», які нагадують стежку – довгу життєву дорогу новонародженого. Вся середня частина рушника залишалася чистою, незашитою. Баба-повитуха і всі, хто брав участь у пологах, щедро одаривались рушниками.
А потім дитину сповите у повивач: на білому тлі вишиті колодочки, дороги, а ближче до кінців була замкнена лінія, щоб не стосувалося дитини ніщо лихе. Самі кінці не обрубані, з бахромою, тому що життя тільки починається. Яскраво вишитим рушником прикрашали колиска.

Рушник дарували кумам після обряду хрещення, щоб доля дитини була благополучною і гладкою, ніби «стелилась рушниками». На хрестини для самої дитини виготовлявся окремий рушник. Батьки і куми теж обдаровували одне одного рушниками.

Всі члени родини мали свої рушники, кількість яких, в залежності від заможності сім'ї, було різним. Особливо ретельно декорувалися рушники для дітей, адже вони потребували самої надійного захисту від усіляких злих сил. Вишиті рушники для дівчаток («росяночки») були розшиті стежкою. На них вилися візерунки цвітом яблуні, ягодами вишні, низом – розсип ромашок і незабудок, розділені смугою дрібних листочків барвінку і вишні. В дівочий вік (14 - 18 років) до цих візерунків додавалися зображення квітів мальви і кетягів калини.

Рушники для хлопчиків називали «грайликами». На них теж стежкою посередині вишивали орнамент чорнобривцями, васильками з боків, синіми барвинками, а проміж ними – дубове листя. Ще розшивали полотно рушника листям любистку і вусиками хмелю.
З глибокої давнини збереглися візерунки і орнаментика вишивок низью (низзя). Візерунки у них побудовані на поєднанні різних фігур, в основу яких покладено трикутник і ромб. Основний прийом полягає в тому, що вишивають цим швом з вивороту.

З рушником мати проводжала сина в далеку дорогу, вимовляючи слова «На, марш, благословляю», що означає – на щасливу дорогу. Такий рушник з оберегами мав берегти дитину від злої долі і нагадувати про рідну домівку, про ласкаві і добрі мамині руки.
Кілька рушників брали з собою в дорогу військові, працівники, чумаки, адже їм доводилося надовго відлучатися від рідного дому. Рушник в дорогу був різнобарвним, смугастим, і кожен колір являв собою певний символ:
• червона смуга означала побажання сонячного світла і людського тепла, допомоги в дорозі;
• зелена – зустрічей з добрими людьми;
• коричнева смуга – щасливу дорогу, синя – чистого неба;
• жовта символізувала здоров'я та удачу.

Широко застосовувалися рушники в обрядах землеробства, особливо в знакові періоди оранки, сівби та жнив. Хліборобу в полі давали обов'язково загортали обід в білосніжний рушник. Рушниками скріплювали купівлю-продаж домашніх тварин, щоб водилися в господарстві.
З рушником і на рушник проводжали людину в останню путь. Такі рушники називалися ритуальними, або «жалобними», «поховальними», «поминальними».

Вишиваними рушниками (божниками) і сьогодні покривають ікони в церкви. Ними прикрашали оселі під час великих релігійних свят: накривали столи вздовж і навхрест, на них подавали освячені в церкві продукти, які і святилися на обрядових рушниках. Гарний великодній рушник також ви можете вибрати з асортименту «My Ethno». Ці вироби багато оздоблені орнаментами і візерунками в національному українському стилі і великодніми символами. Зображення храмів, церков, квітів, зелені вправні і витончені й оригінальні, а якість матеріалу і техніка виконання заслуговують найвищих оцінок майстрів.

Орнаменти та сюжети на українських рушниках
Орнаментація українських рушників надзвичайно різноманітна. Однією з характерних особливостей вишивки українських рушників є яскраво виражена її регіональна самобутність в характері, орнаментиці, техніці виконання, в кольорі.
Полтавські мають багатющу гаму кольорів – від чисто – білого, червоного до коричневого, синього. Цей край славиться всіма техніками вишивки рушників.
Подільські рушники вишивали геометричним і рослинним орнаментом, де малюнок укладається паралельними смугами, горизонтальними, вертикальними, косими, однією розеткою, а також деревом життя. Тут зустрічаються рушники, вишивка яких скомпонована з малюнків анімалістичного характеру або малюнків стилізованих жіночих фігур. Часто вводилися елементи у вигляді геометризованих зображень птахів і риб. Вишивали рушники на Поділлі «качалочками» і гладдю як основними швами. Стародавні рушники цього краю – переважно одно - або двокольорові, більш пізні – багатоколірні.
Волинські рушники обробляються однією горизонтальною смугою геометричного орнаменту, з переважанням кольорів: червоного з синім.

Кожен край, кожне село мали своє неповторне шиття, свої улюблені фарби. Фарби для ниток робили з листя, кори, з квітів і плодів різних рослин. З листя кропиви і щавлю – зелений колір, з коренів кропиви – жовтий, насіння лободи – синій. Спочатку виготовляли фарбу, а потім в ній кип'ятили нитки. А щоб колір залишався стійким, не вигоряв і не линял, нитки запікали в житньому тісті. Червоний колір «бажав», щоб подорожньому завжди світило сонечко; коричневий – щасливої дороги; зелений – щоб не в'янула здоров'я; синій – щоб життя було чистим, як небо, щоб не було біди від води; жовтий – символ достатку, успіху.

На Черкащині переважно вишивали червоним і чорним, на Київщині – червоним, чорним і синім, на Полтавщині – ніжними відтінками жовтого і блакитного, або зовсім білим. У вишитих рушниках Київщини, Полтавщини, Чернігівщини переважає рослинний візерунок, розташований вертикально, що має вигляд вазона – «дерева життя». Часто під візерунком – горизонтальна орнаментальна смуга уздовж краю тканини. Старовинні вишиванки – одноколірні, білі, чорні, червоні або двоколірні з переважанням одного основного кольору: червоні з чорним або синім, чорні з червоним. Велика різноманітність дають вишивки вовною: гуцульські та буковинські. Візерунки карпатських майстринь і зараз грають всіма кольорами веселки, шитих низью.

Однією з особливостей українських рушників є зображення на них сцен з народного побуту: «Біля криниці», «Била жінка за чуб», «Гиля, гуси, до води» та інші, що знайшло поширення у всіх регіонах України. Сюжетність зображення, гумористичний характер, яскравість кольорових поєднань, легкість виконання хрестової технікою приваблювали багатьох майстринь.
Своєрідністю відрізняються кролевецькі рушники, заткані по всьому полю червоними смугами геометричного або стилізованого рослинного орнаменту в поєднанні антропоморфними (сюжет «Берегині», матері всього живого і охранительницы вогнища) та зооморфними мотивами.

Вишиті рушники сьогодні
Незважаючи на давність традиції, рушники все ще вишиваються рукодільницями. Багато хто й сьогодні намагаються купити на весільний рушник ручної роботи, який у своїй символіці і значення завідомо обіцяє щастя молодим. На сучасному етапі у виготовленні рушників намітилося два напрямки, що існують і розвиваються паралельно. Це, з одного боку, творчість майстрів і художників, що спирається на традиційну спадщину минулого, а з іншого — діяльність звичайних людей, які вишивають для власних потреб, підбираючи на свій смак візерунки.

Дуже поширилася по всій Україні так звана мальована вишивка, або «вибиванка». Техніка виконання цих рушників полягає в тому, що візерунок попередньо малюють на полотні і вишивають різними видами гладі. Орнамент на рушниках — переважно рослинний. Невичерпна фантазія майстринь вводить у вишивку чарівний світ різноманітних квітів, бутонів, листочків, ягід у живописно-об'ємної трактуванні. Основний художній ефект полягає в гармонії колірних плям, їх масштабності, ритмічному розташуванні. Вышивальщицы в своих работах достигают удивительной виртуозности, хотя излишняя многоцветность часто приводит к пестроте.

Рушник прошел сквозь века. И сейчас он символизирует глубину безграничной любви к своим детям, к родной земле, к окружающему миру.  В полных сакральных символов полотенцах отзывается мудрость предков, их знания о мире внешнем и внутреннем, о душе человеческой, о космосе, бытие. Хочется верить, что в каждой украинской семье есть свадебные рушники, а може, і трепетно зберігається хоча б один рушник чи сорочка, з любов'ю вишита мамою, бабусею або прабабусею від ниточки до ниточки, колір до кольору. Хай символ цей ще довго живе в наших будинках як ознака продовження роду, неперервності життя, великої любові і щастя.